Науково-дослідний інститут травматології та ортопедії
На долю Донецького НДІ травматології та ортопедії випало чимало випробувань. Повзуча агресія Росії ще 2014-го змусила співробітників інституту залишити рідний Донецьк. Тоді унікальні фахівці, передовими науковими розробками яких пишається вітчизняна школа ортопедії, переїхали до Лиману на підконтрольну Україні територію. І всі минулі роки працювали, лікували хворих та розвивали науку. А
Унікальні операції виконує нейрохірург з Донеччини. З початком повномасштабного вторгнення працює у лікарні Св.Луки. Про хірургію «одного дня», про роботу інсультного центру та про те чому залишається працювати в Україні. В студії телеканалу «Вітер» Ібрагім Абдалла – нейрохірург Донецького науково-дослідного інституту травматології та ортопедії. Інформаційний марафон “Непереможний вітер” про життя
Першу операцію у Кропивницькому робить Ібрагім Абдалла, нейрохірург з Донецького інституту травматології та ортопедії. Через окупацію Лиману лікарі закладу вимушені уже вдруге втікати від війни. Тепер чоловік оперує в Лікарні Святого Луки. Незабаром Ібрагім спільно з медиками лікарні планують відкриття сучасного інсультного центру. Втім хірург каже, мріє повернутися до рідної
На базі Лікарні Святого Луки починає працювати Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії, який було переведено у Кропивницький у зв’язку з російською агресією на сході України. Відтак, кількість спеціалістів, які займаються лікуванням опорно-рухового апарату у нашому місті побільшає. Зокрема, проводитимуть консультації та лікування, виконуватимуть операції мікрохірурги, хірурги кисті, дитячі травматологи,
О том, для чего так необходим Украине подобный центр, почему именно в Лимане и как скоро удастся воплотить задуманное, рассказали врач-ортопед Центра матери и ребенка им. Руднева (г. Днепр), кандидатом медицинских наук Дмитрием Ершовым; заведующий отделением травматологии и ортопедии ДНИИТО, врач-ортопед высшей категории Андрей Кубрак и директором ДНИИТО, заслуженным врачом
Каждый раз в Донецке, проезжая мимо «Детского мира», из окна транспорта я внимательно высматривала босоногого мужчину в костюме-тройке, радостно спускающегося по ступенькам Донецкой областной травматологической больницы. Счастливое лицо и сломанный костыль говорят о том, что ему здесь больше нечего делать. Очень мне нравился этот памятник исцелившемуся больному, который тут «поселился»